Профспілки
районів області
Новини ФПО


ІНФОРМАЦІЙНА ДОШКА

Головна / Правова допомога / Правовий захист / Матеріали з питань організації і проведення солідарних (колективних) дій, спрямованих на захист прав та інтересів працюючих
 

Матеріали з питань організації і проведення солідарних (колективних) дій, спрямованих на захист прав та інтересів працюючих

Федерація професійних спілок України

 для службового

використання

Проект

   Матеріали

з питань організації і проведення солідарних (колективних) дій, спрямованих на захист прав

та інтересів працюючих

 Київ-2016

      Матеріали підготовлено департаментом профспілкового руху та зв’язків з громадськими організаціями апарату ФПУ для використання в роботі профспілковими працівниками та активістами з метою ефективного захисту трудових і соціально-економічних прав членів профспілок через інструменти організації і проведення солідарних (колективних) дій (акцій протесту).

    У брошурі висвітлюються питання актуальності проведення колективних дій, їх правові основи та право громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації; загальні поняття, форми і характеристики акцій, організаційні аспекти щодо повідомлення, підготовки і проведення акцій, забезпечення безпеки та відповідальність учасників акцій, органів влади і правоохоронних структур, інформаційний супровід масових заходів.

   При формуванні брошури використано матеріали Волинського та Чернігівського навчально-методичних центрів, Академії праці, соціальних відносин та туризму, Харківського соціально-економічного інституту, департаментів Федерації профспілок України, всеукраїнських профспілок та територіальних профоб’єднань, законодавство і нормативно-правові акти України та акти міжнародного законодавства.

   Відповідальний за підготовку:

Євген Драпятий, заступник Голови Федерації професійних спілок України.

Зміст

1.

Актуальність колективних дій у захисті прав та інтересів спілчан


3

2.

Правові основи колективних дій та право громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації


4

3.

Загальні поняття, форми і характеристики мирних зібрань, акцій протесту

8

4.

Судова практика щодо застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (мітинги, походи, демонстрації тощо)

13

5.

Відповідальність за порушення порядку проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій


15

6.

Повідомлення про акцію протесту

16

7.

Підготовка, організація і проведення акції протесту

19

8.

Інформаційне забезпечення та супровід акції протесту


24

1. Актуальність колективних дій у захисті прав та інтересів спілчан

    Питання колективних дій завжди буде актуальним для профспілок, адже у спільних діях відображається основний принцип профспілок: «В єдності – наша сила!».

  Як показує історичний досвід, практично усі досягнення професійних спілок були забезпечені завдяки згуртованості і солідарності.

  Завдяки єдності працівників і солідарним діям профспілок та протестним акціям можуть бути досягнуті результати у переговорних процесах, зупинені спроби обмежити законні права працюючих, встановлено справедливість.

  Загалом акції громадянського протесту не призводять до зміни політичного курсу, проте масові заходи, демонстрації впливають на суспільство, і будь-якій владі доводиться на них зважати.

  Після Революції гідності громадяни певний час все ще сподівалися на зміни і чекали: хтось анонсованого можновладцями верховенства права, дехто впровадження європейських цінностей, а більшість – того самого розрекламованого поліпшення життя вже сьогодні. Не судилося – чиновники та олігархи, звично відмахнувшись від проблем народу, заклопотано зайнялися підвищенням своїх власних статків, роздратовано порадивши пересічним громадянам «затягнути паски» та з розумінням поставитись до «чергової» кризової ситуації й інших проблем.

  Влада неодноразово обіцяла покращити життя, але ми цього не бачимо. Навпаки, постійно знижується життєвий рівень громадян, неможливо прогодувати себе і свою сім’ю, заплатити драконівську ціну за газ, електроенергію і комунальні тарифи, придбати товари першої необхідності, продукти харчування та ліки. Інфляція за два останні роки вже перевищила 180%, тоді як гарантована державою мінімальна зарплата збільшилась лише на 19%, а реальна заробітна плата робітників, навпаки, скоротилась більш ніж на третину.

  Отримавши додатковий ресурс коштів за рахунок зниження єдиного соціального внеску (ЄСВ), лише близько чверті підприємств підвищили заробітні плати на повну або більшу суму від вивільнених коштів після зниження ЄСВ.

  Зростає заборгованість із заробітної плати, безробіття, відсутність реальних позитивних змін в економіці позбавляє громадян перспектив гідного власного майбутнього, що спричиняє масовий виїзд за кордон найбільш працездатних і кваліфікованих фахівців, зокрема молоді.

  Ціни на газ, електроенергію і тарифи на житлово-комунальні послуги невпинно зростають. Лише у 2016 році вони збільшились:

-         на природний газ (з 1 травня) – вдвічі;

-         на опалення та гарячу воду (з 1 липня) – в 1,8–2,2 раза;

-         на електроенергію (з 1 вересня) – на 30%;

-         на холодну воду (восени) – на 30–50%.

  Сім’я з трьох осіб, яка проживає у квартирі житловою площею 65 кв. м, до підвищення в опалювальний період сплачувала 1760 грн, а після підвищення – майже 3000 грн. І нам кажуть, що це ще не межа!

  Для захисту від цінового шоку Уряд пропонує субсидії. Напевне, така державна допомога є доцільною для пенсіонерів, інвалідів, безробітних, багатодітних сімей, але аж ніяк не для працюючих людей. Це – повернення в минуле для країни, яка стала на шлях реформ і європейської інтеграції.

   На справедливі вимоги профспілок «Європейським цінам – європейську зарплату!» влада мала піти на конструктивний діалог щодо невідкладних дій, спрямованих на підвищення добробуту громадян, зокрема реформи оплати праці з метою скорочення відставання між якістю життя в Україні та Євросоюзі. Якщо ми рухаємось до Європи, значить мають бути європейські стандарти життя, серед яких головна цінність – це людина! Проте відповіддю влади стала пропозиція Мінсоцполітики щодо «покращення» добробуту громадян шляхом підвищення розміру мінімальної заробітної плати на прогнозний рівень інфляції – на 10,1%, поетапно:

  з 1 травня 2017 року – 1684 грн;
  з 1 грудня 2017 року – 1760 грн.

  Чи відповідає це ціновому шоку, який українці вже отримали? Ні.

  Залишається непочутою обґрунтована позиція профспілок, висловлена неодноразово підчас переговорів, що офіційна величина прожиткового мінімуму і заробітної плати штучно занижується мінімум удвічі – вже у 2016 році фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах червня, скоригований на суму обов’язкових платежів, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008, мав становити 3438 грн.

  Якщо влада і роботодавці ігнорують потреби частини суспільства, яка власною працею заробляє на своє життя, утримує владу і державу, то профспілки як представники захисту людей праці зобов’язані застосовувати дієвий інструмент – солідарні, колективні дії, зокрема акції протесту, як метод привернення уваги суспільства до порушень чи проблеми, впливу на владу і роботодавців, а відтак відстоювання законних прав та інтересів спілчан.

2. Правові основи колективних дій та право громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації

   Мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною і громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві.

   Право громадян України на мирні збори гарантується частиною 1 статті 39 Конституції України, згідно з якою вони «мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно повідомляються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування».

  Частиною 2 цієї статті Основного Закону країни встановлено, що «обмеження відносно реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і тільки в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою попередження безладів або злочинів, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

  Згідно з частиною 3 статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати її нормам.

  Статтею 64 Конституції визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина, а відповідно і право на мирні збори, не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Основним Законом.

  Це право закріплене в профільному Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Зокрема, стаття 27 «Право профспілок, їх об’єднань на організацію страйків та проведення інших масових заходів» зазначає: «Профспілки, їх об’єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону».

  Також можливість проведення зборів громадян передбачена в статті 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:

  1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

  2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування у їх діяльності.

  3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

  Цивільний кодекс України, зокрема стаття 315, передбачає право фізичних осіб на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Відповідно до частини 2 цієї статті обмеження реалізації права на мирні збори може встановлюватися судом згідно із законом.

  Забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян у межах адміністративно-територіальних одиниць, відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», покладено на місцеві державні адміністрації.

  Охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; забезпечення публічної безпеки і порядку є завданнями Національної поліції України відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 1 статті 2 Закону України «Про Національну поліцію».

  Реалізація права на мирні збори в Україні регулюється також актами міжнародного законодавства.

  Так, у частині 1 статті 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що «кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій».

  Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантує кожній особі, окрім інших прав і свобод, право на свободу зборів і об’єднання. Зокрема, частиною 1 статті 11 Конвенції передбачено право кожного на свободу мирних зборів і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки і вступати в них з метою захисту своїх інтересів.

  Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого указом Президії Верховної Ради Української РСР від від 19 жовтня 1973 року № 2148-VIII, також визнається право на мирні збори. Ця стаття визначає, що користування цим правом не підлягає жодним обмеженням, окрім встановлених відповідно до закону і які є необхідними у демократичному суспільстві для гарантування державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

  Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб за своїм вибором, права на вільний розвиток своєї особистості тощо.

  Водночас, реалізація наведених прав і свобод не повинна завдавати шкоди, а також посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

  Через відсутність спеціальних нормативних актів, які б регламентували процедуру сповіщення органів державної влади про намір проведення мирних зібрань, на практиці досить часто виникають труднощі з доведенням законності проведення таких заходів.

  Однією з найактуальніших проблем у цій галузі є невизначеність поняття «завчасності» сповіщення уповноважених органів, як обов’язкової передумови законності заходів, про які йдеться у статті 39 Конституції України. А тому при вирішенні питань щодо порядку організації і проведення мирних зібрань необхідно враховувати правову позицію, яку Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 19.04.2001 № 4-рп. Так, суд зазначив, зокрема, що громадяни можуть проводити збори, мітинги, походи і демонстрації за умови обов’язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Таке сповіщення має здійснюватись через організаторів масових зібрань.

  Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права.

   Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити низку підготовчих заходів, зокрема для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей.

   Строк завчасного сповіщення має бути достатнім для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною 2 статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.

  Також слід зазначити, що окремі аспекти організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій врегульовано статтями 182, 183 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс). У них, зокрема, визначено особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.

  Частинами 1, 2, 5 статті 182 Кодексу передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо). Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів або після цього, залишається  без розгляду.

  Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Виконання такого рішення здійснюється негайно відповідними органами Державної виконавчої служби України.

  Зазначене рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Припинення мирного зібрання працівниками Міністерства внутрішніх справ України без рішення суду може відбуватися лише при наявності реальної загрози масових заворушенням чи вчиненні кримінальних правопорушень.

  Органи місцевої влади не можуть самостійно заборонити проведення мирного зібрання, оскільки відповідно до положень частини 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон) передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.

  Згідно з підпунктом 3 пункту «б» частини 1 статті 38 Закону вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

  Отже, реалізація органами місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення проведення, зокрема, мирних заходів – зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій має здійснюватися виключно у межах повноважень, на підставі і у спосіб, визначений законом.

  Згідно з частиною 1 статті 183 Кодексу, організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань мають право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів.

  Враховуючи викладене, організація та порядок проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій мають здійснюватися з урахуванням зазначених вище правових норм та Рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 № 4-рп.

  Також варто зазначити, що перелічені правові норми не поширюються на врегулювання порядку проведення громадських розважальних заходів, заходів з метою відпочинку, спортивних змагань, весільних процесій, народних свят, похоронів, релігійний обрядів і церемоній тощо.

  Підсумовуючи вищезазначені правові норми, слід зазначити, що вони зумовлені тим, що організація та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій вимагає дотримання особливих умов, серед яких подання повідомлення організаторами мирного заходу, вимоги до місця і часу проведення мирних заходів, забезпечення правопорядку під час проведення заходу тощо, а також тим, що мета проведення згаданих мирних заходів пов’язана з реалізацією учасників своїх громадянських прав.

3. Загальні поняття, форми і характеристики мирних зібрань, акцій протесту

  Кожна людина протягом свого життя неодноразово стикається з різного роду конфліктами: економічними, політичними, ідеологічними, трудовими, соціальними, сімейно-побутовими, іншими. З практичної точки зору класифікація конфліктів важлива, тому що вона дозволяє орієнтуватися в їх специфічних проявах і допомагає оцінити та обрати можливі шляхи їх вирішення.

  В Україні особливе місце займають соціальні й трудові конфлікти в організаціях і трудових колективах, якими за родом своєї діяльності доводиться займатися профспілкам.

  У Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» підкреслюється, що профспілки здійснюють представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.

  У контексті питання колективних дій профспілок слід зупинитись на їх завданнях щодо захисту спілчан і його формах. За визначенням, форма захисту – це сукупність способів і засобів, що спрямовані на поновлення, встановлення і визнання прав і законних інтересів осіб. А способи і засоби захисту – це сукупність дій, за допомогою яких відновлюються, визнаються і встановлюються права та законні інтереси.

  До традиційних форм захисту прав та інтересів працівників профспілками можна віднести: колективно-договірні відносини, звернення до органів влади, правоохоронних і спеціально уповноважених органів, комісії по трудових спорах та правовий захист у судах. Проте, у зв’язку з грубими порушеннями прав та інтересів громадян, за їх же оцінками й очікуваннями, більш результативними є масові мирні зібрання та акції протесту.

  Під мирними зборами розуміють масові заходи громадян, відкриті і доступні кожному, хто бажає взяти в них участь. Вони найчастіше проводяться з метою вираження ставлення тих або інших груп об’єднань громадян до суспільних явищ і проблем, привернення уваги органів влади до них і є однією з форм безпосередньої демократії. Основна риса таких зборів – мирний характер їх проведення.

  За характером, метою, місцем проведення розрізняють різні форми мирних зборів. Так, стаття 39 Конституції визначає мирні заходи як збори, мітинги, походи і демонстрації. Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Так, згідно зі статтею 182 Кодексу адміністративного судочинства мирні збори – це збори, мітинги, походи, демонстрації тощо, тобто передбачена можливість прояву мирних зборів у різних формах.

  Що ж до визначення форм і видів мирних зборів у національному законодавстві, то необхідно зазначити, що залежно від поставленої мети і методів проведення Статутом патрульно-постової служби міліції, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 28.07.1994, масові заходи громадян згідно підпунктів 332–336 пункту 4 розділу XV розділені на декілька категорій: зібрання, мітинг, демонстрація, вулична хода. Відповідно подаються і визначення цих категорій масових заходів, зокрема: «зібрання – ця загальна, спеціально організована невелика присутність громадян у громадському або іншому місці, викликана необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем».

  Акція протесту – це, як правило, масовий публічний захід громадян або окремої категорії громадян, який проводиться з метою привернення уваги суб’єктів влади, громадськості, роботодавців до неврегульованих проблем у різних сферах життя суспільства і супроводжується гаслами, застосуванням у деяких випадках наочних засобів (плакатів, транспарантів, символіки), аудіо- та відеоустаткування, інших засобів.

  Учасникам мирних зборів та акції протесту забороняється мати при собі зброю, а також спеціально виготовлені або пристосовані предмети, які можуть завдати шкоди життю і здоров’ю людей, стати причиною нанесення матеріального збитку державним, громадським організаціям і громадянам

  Д. Шарп у книзі «Політика ненасильницьких дій» зазначає, що в розпорядженні людей, які ведуть ненасильницьку боротьбу, є арсенал із 198 методів, які можна розділити на три великі групи:

   У конфліктних ситуаціях, коли не спостерігається позитивних змін у житті громадян, відсутні діалог та реальні кроки з боку влади і роботодавців у розв’язанні назрілих проблем, основним інструментом їх вирішення стають солідарні протестні дії, акції.

   Отже, протестні дії профспілок не виникають випадково. Вони відбуваються внаслідок порушення прав та інтересів працівників посадовими особами, діяльності або бездіяльності органів влади, роботодавців.

   Спільною рисою усіх протестних дій, акцій профспілок є привернення уваги громадськості, органів влади, роботодавців до назрілої проблеми з метою пошуку шляхів її вирішення, відновлення і встановлення законних прав та інтересів працівників.

   Систематизуючи міжнародний досвід організації та проведення протестних дій, можна виділити три види протестів: політичні, профспілкові (соціально-трудові), економічні.

  Протест – це дії з метою висловити свою незгоду по відношенню до кого-небудь або чого-небудь. Причинами протесту, як правило, є невдоволення станом справ у галузі, сфері, на підприємстві, в організації, установі, а також погіршення ситуації в суспільстві, регіоні, громаді, колективі і т. ін.

   В Україні найбільшого поширення набули такі форми протестних акцій, як: мітинги, пікетування, вуличні демонстрації, частково страйки, перекриття автомагістралей, встановлення наметів і т. ін.

  Коротко охарактеризуємо особливості кожної з цих форм акцій протесту.

  Мітинг (англ. meeting – збори) – це масові збори, присутність громадян у певному місці для публічного висловлення громадської думки із сучасних актуальних проблем різного характеру, які проводяться, як правило, на вулицях, площах, майданах, стадіонах, у парках. Неодмінні атрибути мітингу – масова аудиторія, промовці, гасла, лозунги, прапори, заклики (усні, друковані, письмові). Зазвичай мітинг відбувається на відкритому повітрі і, як правило, є доступним для однодумців та всіх зацікавлених осіб. Мітинг завершується прийняттям резолюції.

  Пікетування (фр. piquet – кіл) – форма демонстрації, під час якої представники розміщуються де завгодно, наприклад перед будівлями об’єднань, підприємств, з метою вираження протесту проти чого-небудь, для забезпечення охорони на місці проведення страйку або демонстрації. Мета такого виду акції – озвучення власних вимог, їх демонстрація, поширення відповідної інформації про даний  захід або на підтримку інших солідарних дій. Використовують плакати, транспаранти та інші засоби наглядної агітації.

  Невдоволення найманих працівників відмовою держави від обов’язків гарантування їх законних прав та інтересів призводить до організованих вуличних протестів, які відбуваються у формі демонстрацій, ходи, маршу, перекриття транспортних магістралей та ін.

  Демонстрація – масова хода громадян як публічне вираження суспільного (соціального, політичного) настрою, у тому числі з питань протесту або незгоди з чим-небудь; організована форма колективних дій, оскільки є організатори, цілі та завдання домогтися певних змін чи результатів, а також з метою підкреслити своє ставлення до якої-небудь події або посадовця і т. ін. Як правило, демонстрація відбувається з використанням плакатів, транспарантів та інших засобів наочної агітації.

  Вулична хода, марш – масове проходження громадян за заздалегідь визначеним маршрутом; процесія людей на знак вираження певних суспільних настроїв; привернення уваги до актуальних проблем, ознака солідарності чи протесту. Вулична хода проводиться з тією ж метою, що і демонстрація, мітинг.

  Страйк – організоване масове або часткове припинення роботи (добровільна відмова працівників від виконання трудових зобов’язань) чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою вирішення колективного трудового спору.

  До масових, колективних і солідарних дій слід віднести:

   Проведення публічних громадських слухань з певних проблем.

   Петиції – колективні звернення, що надсилаються до державних органів влади, масові індивідуальні та колективні листи на їх адресу.

   Кампанії в засобах масової інформації – масові публікації, передачі на радіо, телебаченні з метою привернення уваги, формування громадської думки.

   Флешмоб – заздалегідь спланована показово-демонстраційна масова акція.

  Театралізована акція – це демонстрація позиції, вираження протесту в творчій формі з використанням театрального реквізиту та із залученням (за необхідності) професійних акторів. Такі театральні акції протесту отримали назву хепенінг і перфоманс.

  Хепенінги – це своєрідні мікроспектаклі з елементами сюжетності і наявністю театрального реквізиту або абстрактними ритмічними, динамічними чи стабільними композиціями. Головна відмінність хепенінгу від перформансу полягає в тому, що в хепенінгу глядач, як правило, залучений у дію, що театралізується, тоді як перформанс не передбачає участі глядача. Мета театралізації вуличного протесту – викликання інтересу та залучення до заходу з боку громадськості та ЗМІ. Творче оформлення протестної акції вигідно відрізняє театралізовану акцію протесту від класичного пікетування при однаковій масовості заходів.

  «Проривні акції» протесту – це нетривале за часом (миттєве і спонтанне) театралізоване дійство, спрямоване на привернення суспільної і медійної уваги до тієї чи іншої суспільно значущої проблеми, що полягає в появі в певний час і в певному місці певного числа активістів, які виконують заздалегідь сплановані дії.

  Вуличний РR-маневр – це організація протестної акції в рамках масового заходу, що проводиться опонентом з метою демонстрації, засвідчення власної позиції як найбільш виграшної.

   Акції солідарності – збір учасників акції з метою підтримки певної події в країні та закордоном.

  Інформаційний пікет – поширення інформації, наприклад про масовий захід, що готується. Пікети виставляються в точках зосередження великих мас людей – в години пік біля вузлових станцій метро, залізничних станцій і платформ, на міських транспортних розв’язках, а вдень у вихідні дні – на ринках, неподалік входу в міські парки відпочинку, в самих парках і т. ін. Число учасників – 2-3 людини. Необхідні атрибути: символіка (прапор, накидка) і яскравий, що привертає увагу, плакат.

  Політичний пікет – заява політичної позиції, публічне вираження протесту групою громадян та привернення уваги ЗМІ і громадськості до проблеми. Основні атрибути пікетування: транспаранти, плакати, складаний столик з роздатковими матеріалами (газети, листівки, календарі).

  Бойкот – спосіб політичної та економічної боротьби, що полягає у припиненні стосунків з ким-небудь (особою, організацією, компанією, державою), як міра покарання, знак протесту. Наприклад, відмова найматись на роботу, купувати продукцію певного підприємства, відмова від права голосування, участі у виборах, від користування послугами, оплати незаконних платежів тощо.

   Громадянська непокора – порушення правил і процедур, бойкот несправедливих законів та політики держави – відмова від виконання цих законів і розпоряджень державних органів.

  Останнім часом набувають поширення такі форм протесту, як перекриття дороги, автомагістралей, встановлення наметів у публічних місцях.

  Крайніми формами протесту є бунти, голодування, захоплення адміністративних будівель тощо.

   Голодування – свідома відмова учасників голодування від прийняття їжі, як правило, на знак протесту проти чогось.

  Невідповідність змісту зборів, характеристики чи визначення акції будь-якої з вище вказаних форм не може завадити їх проведенню за умови мирного характеру і мети таких зборів, зібрань.

  Слід пам’ятати, що Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а Кримінальний кодекс України – за організацію масових безладів.

  На жаль, слід констатувати, що профільного закону, який би встановлював механізми реалізації права на мирні збори, в Україні сьогодні не існує.

  Нормативно-правова база в цій сфері сьогодні складається з вказаних норм Конституції, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року (№ 9306) і Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року (№4).

  Також слід зазначити, що вищеназваний Указ Президії Верховної Ради СРСР нині юридично не може бути застосовний, оскільки суперечить Духу і Букві Конституції України 1996 року. Він був прийнятий в умовах монополії Комуністичної партії і передбачав дозвільний (властивий для авторитарних режимів), а не повідомний (характерний для ліберально-демократичних систем) порядок проведення масових зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій.

  4. Судова практика щодо застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (мітинги, походи, демонстрації тощо)

  Передусім необхідно пам’ятати, що законодавство України встановлює повідомний, а не дозвільний характер організації акцій протесту.

     Для проведення мирної акції немає потреби отримувати від органу влади офіційний дозвіл, а необхідно тільки поінформувати його про свої наміри.

     Прецедентна база рішень судів про заборони проведення мирних зборів сьогодні різнохарактерна і суперечлива.

    Мотивувальна частина рішень судів України часто є цитуванням актів, які, м’яко кажучи, не мають відношення до вирішуваного питання, після чого нерідко робиться невмотивований висновок про заборону проведення мирних зборів.

    Наприклад, «Проведення мітингів з використанням звукопідсилюючого обладнання може створювати перешкоди в забезпеченні громадського порядку, може завадити нормальній життєдіяльності міста» (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2011№ 17314334).

    Нерідко виникають випадки, коли за нестачі аргументів на користь заборони мирних зборів суд перекладає тягар доведення з позивача (органу влади) на відповідача (організатора мирних зборів). «Відповідачем не доведено, що масовий захід не погрожуватиме інтересам національної безпеки і не призведе до порушень громадського порядку, а також не створить реальну небезпеку масових безладів або злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших осіб» (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2011 р.).

   Найбільш поширеними підставами для винесення судових постанов про обмеження свободи мирних зібрань в Україні є:

   1. Несвоєчасність представлення повідомлення про проведення масового заходу, відсутність у повідомленні інформації про відповідальну за проведення мирних зборів особу, кількість учасників, час проведення та ін.

   Деякі суди все ще застосовують для обмеження проведення мирних зборів Указ Верховної Ради СРСР і забороняють їх на підставі того, що повідомлення було подано менш ніж за 10 днів. Проте рішення про заборону проведення зборів на підставі невчасно поданого повідомлення суперечить положенням, встановленим статтею 39 Конституції України.

  Також прикладом може бути постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2010 року, де суд дійшов висновку, що повідомлення місцевих виконавчих органів за день до заходу «не дає можливості органу виконавчої влади вжити заходів із забезпечення громадського порядку».

  Також несвоєчасне повідомлення про проведення масового заходу не може бути причиною його заборони, оскільки доки захід носить мирний характер, він не може бути незаконним.

  Конституція не встановлює конкретний проміжок часу, який дається організаторам для повідомлення органів влади.

  В Основному Законі просто вживається термін – «завчасно».

  Точне визначення цього терміну відсутнє. Конституційний Суд, розглядаючи це питання, у своєму рішенні зазначив, що «тривалість строків завчасного сповіщення має бути в розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян».

  Періодично виконкоми подають адміністративні позови проти проведення мирних зборів, не погоджуючись з місцем їх проведення.

   Приймаючи подібні рішення, місцева виконавча влада перевищує повноваження, надані їй Конституцією, а також встановлює обмеження, які суперечать міжнародній практиці застосування обмежень відносно мирних зібрань. І суди, керуючись цими актами, порушують низку положень, зафіксованих у міжнародних документах про права людини.

   2. Збіги мирних зборів за часом і місцем з офіційними заходами органів державної влади або місцевого самоврядування, інших організацій, контрдемонстрацій, запланованого перебування поблизу місця проведення масових зборів перших осіб держави або високих іноземних гостей.

   Ця підстава є, мабуть, однією з найбільш поширених у судовій практиці України. Суди у більшості випадків (читати «завжди») приймають сторону органів влади і забороняють проводити контрзаходи з міркувань «небезпеки порушення громадського порядку».

   3. Нездатність влади забезпечити громадський порядок, безпеку руху тощо.

   Нерідко суди виносять постанови, в яких фактично погоджуються з тим, що поліція нездатна забезпечити належний рівень охорони правопорядку, що є прямим обов’язком співробітників цього органу. Звернувшись до положень Закону України «Про національну поліцію», зокрема до статті 2, можна з упевненістю заявити, що основним завданням міліції є охорона і забезпечення громадського порядку. І відповідно, невиконання або неналежне виконання суб’єктом своїх обов’язків не може бути підставою для обмеження конституційних прав і свобод громадян.

   Таким чином, відсутність національного законодавства України про мирні збори, яке б відповідало міжнародним зобов’язанням і Конституції України, не сприяє ефективній діяльності органів влади в цій сфері, провокує зловживання і обмеження прав людини.

   Тож очевидним є необхідність якнайшвидшого законодавчого розв’язання цієї проблеми, в тому числі шляхом розробки інституціями громадянського суспільства альтернативних законопроектів, проведення відповідних кампаній і слухань, прийняття міжнародними структурами відповідних рекомендацій загального і цільового характеру.

   5. Відповідальність за порушення порядку проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій

    Адміністративна відповідальність настає за:

– порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 185-1 КпАП України);

– надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів (стаття 185-2 КпАП України).

    Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

   Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації, тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

   Кримінальна відповідальність застосовується відповідно до статей Кримінального кодексу Укпраїни, зокрема:

   Стаття 293. Групове порушення громадського порядку

   Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

   Стаття 294. Масові заворушення

   1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

  2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

  Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку

  Публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

6. Повідомлення про акцію протесту

    Повідомлення слугує гарантією реалізації права на мирні збори і покладає на відповідні органи влади обов’язок щодо здійснення «підготовчих заходів, зокрема для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, підтримка громадського порядку, охорони прав і свобод інших осіб» (рішення Конституційного Суду України).

   Також не передбачено нормативними актами способу повідомлення органів влади.

   Проте, хоч закон цього не вимагає, повідомлення краще робити у письмовій формі та при собі мати копію цього листа.

   У листі зазначаються:

  • мета заходу;
  • форма проведення (мітинг, демонстрація, похід і т. ін.) з обов’язковою приміткою, що акція носить мирний характер;
  • місце проведення або маршрут руху, із зазначенням офіційних назв місць проведення, щоб виключити можливість для правоохоронців відмовити вам у перебуванні в конкретному місці за формальними ознаками.

   Бажано чітко вказати місця, де саме стоятимуть учасники, щоб не було можливості змістити вас у невигідне (з точки зору ефектності проведення акції) місце. Також бажано, щоб маршрут акції не заважав руху транспорту, що також може слугувати причиною відмови;

  • час початку і закінчення акції. Час закінчення краще зазначити із запасом. Буде шкода, якщо правоохоронці абсолютно законно зупинять проведення акції, а вона буде в самому розпалі;
  • передбачувана кількість учасників;
  • дані щодо відповідальної особи за акцію від організаторів (прізвище ім’я по батькові, посада, контактний телефон).
  • атрибути діловодства – вихідний номер повідомлення, дата написання, зворотна адреса, посада, прізвище, ініціали особи, яка підписала повідомлення.

   Якщо заяву відмовляються прийняти, не слід вступати в конфлікт, а ввічливо і спокійно разом з працівником канцелярії скласти акт про відмову в прийнятті заяви, а потім занести заяву в інший орган. Якщо не хоче приймати міськрада, занесіть в обласну (районну) раду, а якщо й там не приймають, тоді відправте усі ваші заяви у перелічені вище органи рекомендованим листом. Якщо й далі виникають проблеми, пишіть скаргу в прокуратуру, а повідомлення про масовий захід подайте безпосередньо в поліцію.

   Добре, коли на іншому примірнику листа з повідомленням проставлений реєстраційний штамп канцелярії органу влади про те, що лист ними отриманий. Або просто надіслати повідомлення до органу влади поштою – рекомендованим листом з повідомленням.

   Посадова особа, уповноважена органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, приймає від організаторів повідомлення про проведення мирного заходу, зазначає на копії повідомлення годину і дату його прийняття, посаду, прізвище, ім’я, номер службового телефону та засвідчує підписом. Зазначена копія повідомлення залишається в організатора весь час проведення заходу.

   Коли захід проводиться у м. Києві, то про це обов’язково повідомляють Київську міську раду і районний відділ поліції. Можна ще повідомити районну раду. Деякі організатори акцій зазначають поліцію іншим адресатом, проте листа їм не відносять, адже попередити поліцію – обов’язок влади.

   Перш за все повідомлення необхідне для того, щоб у разі появи проблем з поліцією, охороною чи власне тим, кого пікетують, пред’явити їм копію повідомлення із вхідним номером, під яким його зареєстрували. Цього достатньо, щоб виключити законні підстави заборонити вам проводити акцію.

  Акцію може заборонити лише суд.

  У разі судового скасування акції, за годину до її проведення можна подати нову заявку від імені іншого громадянина, тоді акція набуває легітимного статусу, адже у разі повідомлення про акцію в останній момент, через суд її ніхто заборонити просто не встигне.

  Якщо на акції використовуватимуться якість реквізити, про це теж треба писати. Зокрема вказуйте про використання гучномовців, дудок, барабанів інших звукових засобів. Це стосується і реквізитів/декорацій можливих театральних вистав.

  У кінці заявки, перед підписом, вважають за необхідне додати абзац такого змісту:

  «Наголошуємо на тому, що акція носить виключно мирний характер. Усі можливі агресивні, провокаційні та протиправні дії, що не передбачені цією заявкою, просимо вважати провокаціями, які не мають відношення до акції. Для безпеки учасників акції, що діятимуть у рамках чинного законодавства, та підтримання громадського спокою просимо направити на місце проведення акції наряд міліції для урегулювання можливих гострих ситуацій у разі присутності на акції провокаторів».

  Подавати повідомлення слід до канцелярії у двох примірниках: перший залишається у канцелярії, другий, разом з відміткою і реєстраційним номером, має залишитись у вас на руках і є документом, що пред’являється при потребі правоохоронцям під час акції.


ЗРАЗОК                 Київська міська державна адміністрація

вул. Хрещатик, 36

Печерське РУГУ МВС України у м. Києві

вул. Московська, 30

Повідомлення

про проведення акції

    Профспілка___________________ (реєстраційне свідоцтво №____, видане Міністерством юстиції України _________ 20__ року), відповідно до чинного законодавства України, повідомляє Вас про проведення мирної акції.

   Акція відбудеться з 9.30 до 10.30, у середу, 19 жовтня. Місце проведення – тротуар поряд із будівлею Кабінету Міністрів України по вул. Грушевського, 12/2.

  Мета акції – висловлення громадського протесту проти ____________________________________________________________________

  Учасники акції – свідомі громадяни України різного віку, члени профспілки та інші. Загалом близько 50–80 осіб.

  Учасники акції стоятимуть з плакатами на тему заходу та вигукуватимуть гасла.

  Планується передача звернення з вимогами представникові Кабінету Міністрів.

  Наголошуємо на тому, що акція носить виключно мирний характер. Усі агресивні, провокаційні та інші, зокрема протиправні дії, в разі появи таких, просимо вважати провокаціями, які не мають відношення до акції. Для безпеки учасників акції, що діятимуть у рамках чинного законодавства, просимо направити на місце проведення акції наряд міліції для врегулювання можливих гострих ситуацій, у разі присутності на акції провокаторів.

   Особа, відповідальна за проведення акції, – громадянин України _____________________, паспорт серії _______  (виданий ________ 20__ року).

    Телефон ___________.

   З повагою

Голова  профспілки      ____________              __________________

(підпис)                                     (ПІБ)

   7. Підготовка, організація і проведення акції протесту

   Примірна схема підготовки і проведення масової акції протесту

   1. Визначення мети акції.

  2. Формування ініціативної групи.

  3. Здійснення детального аналізу ситуації з питання, щодо якого проводиться акція (порушення прав працівників, погіршення стану галузі, на підприємстві тощо), виявлення порушень, проблем, підготовка висновків і пропозицій, передбачення стратегії дій.

  4. Проведення зборів (засідання) прийняття рішення про проведення акції.

  5. Формування оргкомітету, відповідальних осіб за відповідними напрямками підготовки акції.

  6. Визначення дати, часу, форми і місця проведення акції.

  7. Направлення відповідного повідомлення, заяви, рішення до місцевого   органу влади про проведення акції.

  8. Інформаційна кампанія щодо проведення акції.

  9. Залучення інших співучасників, інституцій громадянського суспільства до  участі в акції (за потреби чи необхідності ширшого представництва учасників акції);

  10. Підготовка і проведення акції (організаційний план, сценарії, матеріальне і   технічне забезпечення, інформаційний супровід, координація дій, забезпечення безпеки).

  11. Підбиття підсумків акції.

   Основні складники будь-яких колективних дій

   1. Передусім, необхідно визначитися з метою заходу.

   Метою будь-якого колективного заходу, зокрема акції, є привернення уваги громадськості та засобів масової інформації до порушень чи свавілля, яке чиниться, і в такий спосіб чинення тиску на посадову особу, орган влади чи управління, змусивши їх вжити відповідних заходів для вирішення порушеного питання.

   Перш ніж розпочинати підготовку акції, організатори повинні відповісти собі на низку запитань, від яких залежить, чи варто взагалі проводити акцію, а саме:

  • Чи є чітка, конкретна мета акції і чи може вона бути досягнута цією акцією взагалі?

  Має бути сформований зрозумілий організаторам і учасникам очікуваний результат від акції. Допустимими може бути одна основна мета і декілька другорядних. Наприклад, Волинський автодор, перекриваючи дороги, вимагав виплати заробітної плати – основна мета, водночас порушував питання про погашення заборгованості загалом у галузі.

  • Чи зможете ви провести таку акцію наявними у вашому розпорядженні силами і засобами?

   Знання власних ресурсів (фінансових, трудових, організаційних та інформаційних), впевненість в необхідності даного заходу, в активній позиції учасників щодо його проведення і підтримки «дотримання слова і зобов’язань» та врахування усіх зовнішніх обставин є запорукою спроможності і проведення акції.

   2. Скласти вимоги. Вони мають бути простими і зрозумілими учасникам акції, порушувати питання, які їх дійсно хвилюють, обмежують їх права чи зачіпають їхні інтереси.

  3. Сформулювати достовірну, дієву, зобов’язуючу резолюцію, обов’язково визначитися з відповідальним адресатом (адресатами), очікуваними результатами і термінами їх виконання.

  Перший етап – організація підготовки до акції

   Профспілковий орган напередодні проведення акції має прийняти рішення про проведення акції і її форму. Рішення повинне базуватися на детальному, ґрунтовному аналізі (вивченні, дослідженні), стану справ у галузі, сфері, підприємстві, організації чи установі, зокрема даних про економічні, соціальні показники, дотримання трудового законодавства, факти порушень прав, інтересів і свобод працівників, їх організацій, об’єднань. У рішенні мають бути враховані складові поточної суспільної ситуації, співвідношення мети, вимог і форми акції (наприклад, мітинг щодо неправомірних дій Уряду з питань необґрунтованого втручання у ринок і повноваження органів місцевого самоврядування щодо цінової політики на послуги у певному регіоні чи території; боротьба за підвищення зарплати – страйк (відмова від роботи або обмеження), боротьба проти посадової особи – флешмоб, пікет, бойкот). У рішенні зазначається мета протесту (вирішення проблеми), формуються відповідні вимоги, шляхи їх досягнення, відповідальні особи, терміни виконання, моніторинг і контроль, очікувані результати.

   Залежно від форми акції визначається місце проведення, кількість учасників, атрибутика, відповідні реквізити.

  Обирається ініціативна група, серед членів якої розподіляються обов’язки з вирішення основних питань щодо:

  • обов’язкового складання сценарного плану проведення акції, а також альтернативного сценарію розвитку подій, якщо щось піде не так;
  • підготовки листа до органу влади з повідомленням щодо проведення акції;
  • підготовки промови та гасел;
  • оформлення місця проведення акції;
  • забезпечення порядку під час самої акції;
  • забезпечення безпеки і охорони учасників;
  • визначення дати проведення. Дата, як правило, встановлюється до певного інформаційного приводу (наприклад, розгляду в Уряді проекту бюджету, у парламенті – відповідного законопроекту, проти якого виступає профспілка, до дат, які відзначаються як суспільно вагомі для актуалізації законних чи порушених прав працівників (День дій за гідну працю, боротьби з бідністю, за права людини, гідності і свободи, соціальної справедливості тощо) – таким чином, з’являється смислове наповнення дати, на яку призначений захід.       Одночасно треба передбачити форс-мажорні обставини, бути готовим до зміни дати, місця проведення акції, у тому числі з урахуванням кількості учасників, їх активності в залежності від умов проведення.

   Час для проведення акції вибирається з таким розрахунком, щоб якомога більша кількість учасників могли взяти участь у акції. Особлива увага має бути зосереджена на самих учасниках, їх мотивації щодо добровільної, особистої участі, зі знаннями стану на власному досвіді про реальну ситуацію на підприємстві, особисті права і обов’язки, щодо виробничого процесу, оплати праці, умов і техніки безпеки життя, причини порушень чи інші проблеми які спонукали до проведення акції. Учасник повинен чітко знати мету акції, вимоги і шлях досягнення відповідного результату та час, період здійснення необхідних змін на краще.

   Особливо важливо під час підготовки до акції забезпечити належну інформаційну кампанію.

  Найперше, потрібно сповістити про підготовку протесту традиційними засобами, за допомогою листів, листівок, використання інтернет-мережі, SMS-повідомлення, та неформально (наприклад, використання листівок для розповсюдження у почтових ящиках).

  При організації акції потрібно використовувати соціальні мережі, спираючись на накопичений під час Революції гідності досвід, та застосовувати його при проведенні колективних дій профспілок.

   До 2014 року в Інтернет вийшли майже 40% українців. Якщо в мережі Twitter молоді українці багато писали та розповідали про те, що відбувається, іноземцям, то зріла аудиторія Facebook відповідала за координацію і логістику акцій протесту. Передплатники групи «Євромайдану» на Facebook могли дізнатися, як отримати юридичну допомогу і не піддаватися на провокації, а також де можна безкоштовно випити чаю і зігрітися. Альтернативою телебаченню стали прямі трансляції з площі й потокові канали в Інтернеті, а відеоролики на YouTube, де міліція застосовувала силу до протестуючих, швидко поширювалися Інтернетом.

   Слід використовувати веб-камери. Маючи портативний комп’ютер з Інтернетом і саму камеру, можна влаштувати самостійну трансляцію.

   Засоби масової інформації необхідно заздалегідь повідомити про мету заходу та вимоги профспілок. Публікації мають носити системний характер (інформація має подаватися, як мінімум, протягом 20-30 днів до початку проведення акції). Подання матеріалів до ЗМІ має бути різноманітним – у формі інтерв’ю, статей, роз’яснень, діалогу з представниками влади, брифінгів, прес-конференцій тощо. Засоби масової інформації повинні отримати відповідні прес-релізи.

   Попередньо слід подбати про розміщення в людних місцях, ринках і маркетах, приміщеннях і спорудах, транспортних засобах і автостоянках, на стендах оголошень у житлових кварталах і будинках наочних матеріалів у формі листівок, плакатів, банерів, інформаційних вітрин.

  Там, де є можливість, слід організувати роботу інформаційно-пропагандистських пересувних радіомовних машин.

  Ефективною формою інформування населення є роздавання листівок громадянам на зупинках, у транспорті, зі спеціально встановлених наметів.

   Якщо до акції офіційно приєдналися партії, інші громадські організації, слід розробити план спільних заходів інформаційної кампанії через мережу їх осередків, організацій, медіаресурси.

   Другий етап – безпосереднє проведення акції

  Перш за все учасники акції мають бути добре поінформовані про її мету і порядок проведення – місця збору, порядок отримання наочної атрибутики, текстів вимог і гасел, маршрут руху (у випадку, якщо проводиться демонстрація), початок мітингу або пікетування, примірну тривалість заходу.

   Бажано, щоб учасники акції були забезпечені засобами, які б відрізняли їх із загального середовища в натовпі (розпізнавальними знаками, символами, спеціально виготовленими накидками, прапорцями, стрічками з відповідною символікою). Під час проведення демонстрації (руху) колону мають супроводжувати так звані лінійні зі спеціальними пов’язками на рукавах. Під час руху з колони постійно мають лунати гасла через мегафони. Керівникам маршу обов’язково треба мати гучномовці, адже перекричати колону демонстрантів без них практично неможливо. Для підтримання рівного переднього флангу колони наперед треба виставити людей із транспарантом на усю ширину колони. Простіше саму колону сформувати таким чином, щоб її ширина відповідала довжині транспаранту. Передній фланг, утримуючи транспарант, триматиме рівною колону. За транспарантом, як правило, розміщуються прапороносці.

  Акція впродовж усього часу її проведення повинна супроводжуватися голосним озвученням вимог. Вимоги мають бути чіткі і зрозумілі. Акція повинна проходити під енергійним звуковим супроводом з переконання у правильності і справедливості вимог. Настирливо, наполегливо і ритмічно мають лунати вимоги змін. Саме вимоги. Вимагаєте безупинно. І нехай це буде зрозуміло із ваших гасел, оскільки кожного окремо слухати ніхто не буде. Не можна припускати такого, щоб ваші гасла виглядали як благання про допомогу.

  У період проведення мітингу мають бути визначені місця для представників інших організацій, які підтримують вимоги профспілок.

  Вкрай важливо потурбуватися про належне матеріально-технічне забезпечення заходу, його озвучення і музичний супровід з використанням творів оптимістичного, життєстверджуючого характеру, переважно маршових за жанром, а також відповідне яскраве, оформлення наочними засобами місця проведення мітингу, зборів, пікетування тощо.

  Голос ведучого або диктора повинен бути чітким і гучним, дикторський текст – зрозумілим, збагаченим історичними, тематичними даними, довідками, оперативними інформаційними повідомленнями, статистичними даними, цікавими прикладами, але виключно за тематикою заходу.

   Слід приділити увагу попередньому добору виступаючих. Виступи мають бути емоційними, бажано, щоб вони виголошувались без читання написаного тексту. Між виступами ведучий періодично має організовувати скандування гасел та вимог.

  Перші та заключні виступи потрібно узгодити. Виступи мають бути короткими, не більше 5-10 хвилин, не перевантажені цифрами.

   Будь-яка акція має бути скоординованою, керованою і контрольованою. З цією метою бажано учасників акцій формувати групами (10-20 учасників з визначенням 1 відповідального за всі організаційні моменти участі в акції від початку до її завершення. З числа відповідальних (за двадцятки) мають бути сформовані оперативні групи (об’єднання із 10 груп, 200 осіб), один з відповідальних визначається старшим групи. Із старших оперативних груп формується Координаційна рада, яка узгоджує спільні дії керівників об’єднаних 10 груп, 2000 осіб. Координаційна рада обирає старшого ради, який входить до керівного комітету (штабу) організації акції. Керівний комітет підпорядковується керівництву і виборному органу організації (підприємства), яка прийняла рішення і проводить акцію.

   Під час проведення акції постійно відповідальними особами за напрямками здійснюється аналіз ситуації, модерація, контроль часу, емоцій і активності.

   Якщо ведучий бачить, що люди втомилися стояти, можна запропонувати, театралізований активний тематичний відступ, підняття рук, оплески, присідання, проходження за відповідним маршрутом у межах визначеної території проведення акції.

  Після завершення заходу має бути прийнято відповідну резолюцію (звернення) до того чи іншого органу влади з подальшим врученням  документа адресатові групою учасників акції.

   Головне, що необхідно зробити на акції – домогтися від вашого опонента публічного озвучення, запевнення вирішити вашу проблему. Одночасно зажадати публічних відповідей на ваші запитання чи пояснень ситуації як засобу інформування учасників акції і преси. Якщо це буде зроблено (незалежно від успіху кампанії в цілому), акцію можна вважати вдалою. Разом із текстом звернення (резолюції), можна додатково передати постатейне аналітичне обґрунтування неприпустимості того, проти чого ви протестуєте, зібрані підписи, результати соціологічного опитування і т. ін. Якщо той, до кого ви завітали, вийде до учасників акції, оточіть його з усіх боків, продовжуйте наполягати на вимогах, наступати, галасувати, аж доки він сам не попросить вислухати його. До речі, всі його слова записуйте на диктофон, перепитуйте, особливо в присутності журналістів. Питайте, чи може він підтвердити свої слова на папері, вимагайте передати вам відповіді у друкованому вигляді з підписом і печаткою, за умови обов’язкової присутності преси.

   Нерідко чиновник або його представник бере листа з рук учасників акції, не реєструючи його в канцелярії, дає обіцянки і зникає. За цим треба уважно стежити, адже лист, що не зареєстрований в канцелярії як вхідна документація, як правило, ніколи й ніким не розглядатиметься і на нього не буде підготовлена відповідь!

Організація безпеки проведення акції

    Будь-яка акція повинна забезпечити збереження здоров’я і життя її учасників. Тому питання охорони, безпеки учасників і забезпечення правопорядку є обов’язковими при плануванні, проведенні і завершенні акції аж до моменту прибуття її учасників до місць проживання. Відчуття турботи учасниками з боку організаторів акції вселяє у людей віру про їх цінування і спонукає до щирої єдності і солідарності. З цією метою:

   1. Потрібно обрати старших та відповідальних в групах, які б відповідали за організацію охорони і безпеки проведення акції.

   2. Проінструктувати усіх відповідальних та учасників акції щодо складнощів, які можуть виникнути.

   3. Отримати від учасників згоду на участь в акції.

   4. Пересвідчитись в їхньому здоров’ї, можливо, провести медичне обстеження.

   5. Забезпечити участь в акції осіб, підготовлених для надання першої медичної допомоги або медичних працівників.

  7. Забезпечити постійну наявність аптечок для надання першої медичної допомоги, медичного пересувного пункту, а у випадку значної кількості учасників – обов’язково автомобілів швидкої медичної допомоги.

   Усі учасники акції мають бути суворо попереджені про заборону вживати алкогольні напої. По-перше, якщо буде хоч один нетверезий учасник, про це поінформують переважна більшість ЗМІ. І по-друге, це буде задокументовано працівниками правоохоронних органів, що негативно позначиться на іміджі організації акції, її учасниках та організаторах.

   Третій етап – дії після завершення акції

    Відразу після завершення акції бажано дати інтерв’ю для засобів масової інформації щодо її підсумків.

   Приймається рішення профспілкового органу щодо підсумків акції та подальших дій, яке оприлюднюється у ЗМІ.

   Потрібно контролювати дотримання строків розгляду резолюції (звернення) до того чи іншого органу влади, а у випадку порушень термінів, відсутності вчасної відповіді готувати публічно подання на бездіяльність влади та  невиконання вимог з широким інформуванням учасників акції та ЗМІ.

   У подальшому підтримуйте постійний зв’язок з учасниками акції. Громадяни, члени профспілок повинні бути обов’язково поінформовані про рішення органів влади, хід і стан виконання вимог профспілок.

8. Інформаційне забезпечення та супровід акції протесту

  Організація вуличного протесту в сучасному суспільстві об’єктивно орієнтована на засоби масової інформації. Причина лежить на поверхні: якщо акція проводиться виключно для очевидців, без залучення журналістів, то навіть про наймасовіший виступ дізнаються у кращому разі декілька тисяч людей. Якщо акція отримує інформаційне освітлення з боку друкованих ЗМІ – число людей, які дізнаються про проведену акцію, збільшується в десятки разів. Якщо акція освітлюється електронними ЗМІ, аудиторія збільшується в тисячі разів. Засоби масової інформації, таким чином, виступають найбільш ефективним інструментом комунікації між протестуючими і суспільством, дають можливість профспілкам доводити свою точку зору на поточні проблеми.

   Сукупність публікацій, телевізійних сюжетів і повідомлень в ефірах радіостанцій про проведену акцію протесту – іншими словами, «сухий інформаційний залишок» – є одним з основних критеріїв ефективності акції протесту. Чим більший інформаційний резонанс викликав протест, тим більше людей дізналося про позицію організаторів акції із заявленої теми і, відповідно, тим вище оцінюється успішність проведеної акції протесту.

   Присутність профспілок у сучасному інформаційному полі дуже важлива. Журналісти говорять: «Якщо вас не показали по телевізору – значить, вас не існує». Тому не треба забувати, що за допомогою інструментів медіакомунікацій профспілкам буде легше досягти поставленої мети.

   Пресу слід повідомити про акцію завчасно, щонайменше за три дні (редакції і телекомпанії готують план роботи на кілька днів вперед), але не більш як за тиждень. Краще зробити двічі – перший раз за тиждень, другий – за два-три дні. Це повідомлення бажано розіслати електронною поштою, а також продублювати у найголовніші видання особисто за телефоном чи факсом. Найкращі контакти із журналістами – особисті. Їх треба підтримувати.

  Під рукою потрібно мати контакти усіх ЗМІ, з якими ви працюєте  (електронні адреси, телефони редакторів та журналістів).

Підготовка прес-релізу

   Прес-реліз починається із заголовка й першого абзацу, який вміщує відповіді на всі основні питання: Що? Де? Колі? Хто? Як? Чому? Для чого? Добре написаний прес-реліз повинен мати сенсаційний заголовок. Перший абзац повинен починатися з дати і часу проведення акції. Від заголовку і першого абзацу залежить, чи журналіст викине його до того, як дочитає до кінця. Решта тексту прес-релізу має містити:

- абзац із детальним описом акції (буквально за пунктами);

- абзац, що пояснює значимість проблеми;

- абзац із детальним описом фактів проблеми;

- абзац із викладом вашої позиції стосовно проблеми, а також з викладом позиції експертів і поважних персон (у вигляді цитат);

- абзац із додатковою, наприклад, довідковою інформацією;

- ваш погляд на ймовірні перспективи розвитку подій;

- чітке формулювання ваших вимог.

   Також у роботі з пресою дуже важливо дотримуватися основного повідомлення. Ключові тези, які ми виражаємо перед журналістами, повинні бути чітко сформульовано в короткій і зрозумілій формі. Золоте правило: одна подія – один меседж. Не слід намагатися заявити про все на світі, варто вибрати одно найважливіше повідомлення (тезу) і зробити його головною темою.

    У кінці прес-релізу обов’язково треба залишити ваші контактні дані – усі, які тільки можна. Можна навіть написати: «Додаткову інформацію ви можете отримати за телефонами...» або на сайті. Не забудьте запитати у журналістів, які видання і передачі вони представляють і коли ви зможете побачити газети або почути репортаж про акцію. Візьміть у всіх журналістів їх координати – їх можна буде запросити на наступну акцію, включити до вашої розсилки. З часом у вас з’явиться база даних журналістів, які можна буде використовувати в подальшому.

    Повідомте журналістів, що у вас є фотоматеріали, які ви можете при потребі надати їм для висвітлення в пресі. Потім треба зробити аналіз телепередач і публікацій у пресі, врахувати помилки.

Розробка медіастратегії

   Для розвитку медіастратегії необхідно отримати відповіді на такі питання:

  • Яких дій ми чекаємо від нашої аудиторії після того, як вона почує наше повідомлення?
  • Яка група людей швидше почує наше повідомлення і ефективно діятиме у відповідь на нього?
  • Які слова краще вплинуть на цільову аудиторію і спонукатимуть її до дій?
  • Якого спікера найімовірніше вислухає саме ця цільова аудиторія?
  • Який засіб інформації краще використати для того, щоб охопити необхідну нам аудиторію?
  • Які ресурси ми вже маємо в нашому розпорядженні – сильні меседжі, дизайнери, фахівці з нових медіа, майстерні оратори, інші ресурси, які можуть допомогти в досягненні наших комунікаційних завдань?
  • Які ресурси нам необхідно притягнути? Які навички нам треба напрацювати? Які перешкоди можливі в нашій діяльності?
  • Які механізми ми запустимо для оцінки дії нашого повідомлення і нашого підходу?

  Використайте всі канали передачі інформації:

  • друкарські засоби масової інформації – газети і журнали;
  • радіо;
  • телебачення;
  • інтернет-блоги;
  • групові й особисті віртуальні щоденники;
  • сайти соціальних мереж;
  • онлайн-журнали і газети;
  • повідомлення на мобільні телефони;
  • фільми, відео, онлайн-відео;
  • власна поліграфія;
  • зовнішня реклама (сітілайти, білборди, банери на будинках і т. ін.).

   Усі форми повідомлень:

  • прес-конференція;
  • брифінг;
  • круглий стіл;
  • панельна дискусія;
  • форум;
  • вулична інформаційна акція;
  • перформанс;
  • флешмоб.

Усе це рано чи пізно дасть потрібний результат.

   Ключовим критерієм ефективності акції вуличного протесту є виконання владою вимог, які висувають учасники заходу. Якщо в результаті кампанії протесту влада підкоряється волі протестуючих і виконує їх вимоги, профспілки доводять суспільству свою спроможність, правильність вибраних методів боротьби і отримують кредит довіри з боку людей, особливо від тих, виконання вимоги яких торкнулися безпосередньо.

В єдності – наша сила!

В солідарних діях – наша перемога!

 
 
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
Copyright(C) 2010. Федерація профспілок Вінницької області
Всі права захищені.
Дизайн та розробка:
Студія memCrab